Нові літургійні правила римо-католицького календаря наказують у тих храмах, де відома докладна дата освячення, святкувати урочистий спогад освячення храму в історичний день освячення. Цього року 18 лютого виповнюється 255 років від дня освячення нашого храму. Опираючись на історичні документи, спробуймо зануритися в атмосферу цього свята. І так нам треба перенестись у Вінницю у половину XVIII століття.

Людвік Каліновський, тодішній вінницький староста (мер міста) разом зі своєю дружиною Єлизаветою (Каліновською-Понінською) у 1744 році запросив капуцинів до Вінниці і пообіцяв побудувати їм храм і монастир. Після отримання дозволів від Луцького єпископа і королівської влади у 1745 році почалося будівництво. 14 вересня 1745 року відбулася урочистість закладення наріжного каменя. В документі, який був вмурований у фундаменти храму, зазначалося, що храм буде присвячено Пресвятій Діві Марії Ангельській.

З 29-31 січня відбудеться Школа Християнського Життя та Євангелізації. Сердечно запрошуємо прийняти участь. Початок у п'ятницю, 29 січня - о 16.00, закінчення у неділю, 31 листопада о 16.00. Будемо раді Вас бачити!

Дві людські постаті

Перша центральна людська постать - це Христос. Він представлений як Добрий Пастир з притчі. Він залишив 99 овець, які не потребують навернення, покаяння, які вважають, що не потребують Божого милосердя, і пішов шукати одну загублену. А коли її знаходить, тоді, проявляючи до неї любов і милосердя, бере з радістю її на власні плечі і заносить у дім Отця і там робить свято з приводу одного грішника, що розкаявся (див. Лк 15, 1-7).

Друга людська постать, що знаходиться на плечах, - це Адам, який представляє усе загублене людство. Отці Церкви у світлі притчі про заблукалу вівцю прочитали всю історію спасіння. Людство, починаючи від Адама, відійшло від Божого пасовиська, де мало вдосталь їжі і пиття, де було у безпеці. Відійшовши звідти, воно потрапило у країну смерті, заплуталося у пастках, яке наставив на неї диявол - ворог Бога і людини. Проте Бог не дозволив диким звірям розшматувати цю загублену вівцю. Отець послав свого Сина, що Він пішов шукати те, що запропастилося; щоб повернути те, що відлучилося; щоб перев'язати те, що поранене; щоб підсилити те, що недуже (див. Єз 34,16).