Святі нашого храму

У Католицькій Церкві є звичай молитися під час великих урочистостей літанією до Всіх Святих. Літа­нія до Всіх Святих – це благальна молитва, яка перераховує імена великих святих Церкви і водно­час просить про їхнє молитовне заступництво.

На кшталт цієї літанії ми утворили літанію до Свя­тих нашого храму. Кого ми зараховуємо до та­ких святих? Передусім це офіційна покрови­телька нашого храму – Пресвята Діва Марія Ангель­ська, якій ось вже 270 років доручено це свя­те місце. Далі це святі, мощі, ікони або образи яких вшановувалися або вшановуються у на­шому храмі. Саме їхні імена згадуються в літанії.

Також до Святих нашого храму ми можемо зарахувати капуцинів, які жили впродовж століть у Вінницькому капуцинському монасти­рі і своїм служінням та відданістю Богу й Церкві ося­гнули тут святість. Безсумнівно, до цих Свя­тих належать священики, які працювали в на­шо­му храмі після ліквідації царем Олександ­ром II капуцинського монастиря у 1888 році.

Варто згадати отця Яна Левінського, який пра­цював у на­шому храмі з 1914 по 1930 рік, аж до мо­менту, коли його за фальшивим звинуваченням прирекли до розстрілу, а потім обміняли на радянських шпигунів. Під час війни працював на Волині і чудом вижив. Він помер у Польщі у 1951 році.

Не можна забути про отця Марцелія Високінського, який працював у нашому храмі, починаючи з 1947 року аж до смерті у 1959 році у Вінниці, і який дійсно «поклав свою душу за овець».

 

 

До Святих нашого храму можемо зарахувати тих численних вірних, які, слухаючи Боже Слово, приймаючи таїнства і молячись у нашому храмі, отримали дар святості, яку явили у своєму житті і яка безсумнівно отримала нагороду в небі від Бога. Деякі вірні, пов’язані з нашим храмом, віддали своє життя за Господа. У багатьох випадках ми не знаємо їхніх імен, вони офіційно не зачислені до лику святих і блаженних, але вони живуть у Бога, бачать Його обличчя і заступаються за нас. Наприкінці стати святими маємо стати і ми – святими нашого храму, святими Церкви, святими Небесного Царства.

Головна покровителька нашого храму

У Католицькій Церкві кожний храм має свого особливого святого покровителя. У нашому храмі – це Пресвята Діва Марія Ангельська. Таку назву визначили засновник нашого монастиря вінницький староста Людвік Калиновський і капуцини польської кустодії, до яких звернувся засновник, щоб створити у Вінниці капуцинський монастир.

Назва нашого храму є такою самою, що і ма­ленька церковка, яку в місті Ассізі (Італія) відбудував святий Франциск і яка згодом стала головним храмом для францисканців. З приводу своїх малих розмірів ця церковка звалася на ла­тині «Порціюнкула» (Portiuncula), тобто «ма­ленька частка». Після поширення францискан­ства по світу помножилися і храми, які також зва­лися Порціюнкулами і мали за покро­вительку Пресвяту Діву Марію Ангельську. До їхнього числа належить і наш храм. 14 ве­рес­ня 1745 року у фундамент храму був за­кла­дений наріж­ний камінь разом з грамотою, в якій була вказана офіційна назва майбутнього костелу.

Пресвята Діва Марія має особливий зв’язок з Ангелами. Передусім до неї був висланий один з найважливіших у небесній ієрархії архангел Гавриїл, щоб звістити їй про Боже обрання на Матір Христа. Після завершення свого земного життя Марія була з душею і тілом взята
у небесну славу і, як співається у східній літургії, вона «стала вищою за ангелів, вищою за сера­фи­мів, вищою за херувимів», займає першість серед Святих і серед ангелів. Церква називає її своєю Матір’ю, отже, ми можемо доручати Їй всі наші радості і печалі. У нашому храмі в головному вівтарі сьогодні знаходиться копія ікони Пресвятої Діви Марії Ангельської з Відня.

Мощі Святих нашого храму

Перші мощі святих з’явилися у нашому храмі під час освячення 18 лютого 1761 року. Вони були поміщені у головний і бічні вівтарі. Це були мощі мучениць перших століть христи­янства – Іллюмінати і Юсти. На жаль, ці мощі не збереглися та, імовірно, були знищені разом з вівтарями у 30-ті роки XX століття.

Свята Іллюміната народилася наприкінці другого століття в Палаццоло біля Равенни. Спочатку її звали Цезарія, ім’я Іллюміната, що у перекладі з латині означає «просвітлена», вона взяла тоді, коли навернулася у христи­янство. Батько видав її приналежність до хри­сти­янства префекту Равенни Севастіану, який хотів одружитися з нею. Вона була ув’язнена, але ангел її звільнив. Потім певний час вона жила в Умбріїї, де за її посередництвом відбу­валися численні чудеса. Вона вела пустель­ницьке життя біля містеч­ка Тоді. Там само проживали її батьки, які на той час навернулися до віри. Свята разом зі сво­їми батьками була схоплена й ув’язнена. Вона померла у в’язниці 29 листопада 303 року.

 

 

Свята Юста жила за часів правління імператора Адріана (117-138 рр.). Навернувшись у христи­янство, вона зазнала великих гонінь з боку своєї матері. Мати наказала її відшмагати і кинути у в’язницю без їжі і води. У в’язниці її постійно навідували ангели, які лікували рани й укрі­плювали дівчину. Ці об’явлення посприяли тому, що мати відступила зі своїми погрозами, а деякі її подруги навернулися у християнство. На­ступ­ні гоніння почалися з боку одного замож­ного хлопця на ім’я Клавдій, який отримав від дів­чини відмову вийти за нього заміж (Юста була повністю присвячена Христу). Хлопець хотів її викрасти, але вона з Божою допомогою викрила цей задум, і він провалився. Для до­сяг­нен­ня своєї мети Клавдій звертався навіть до ма­гів. Свята мучениця, закликаючи Ім’я Гос­поднє, померла від вод повені, яку Бог навів на місто за ідолопоклонство. Під час цієї повені загинули Клавдій і його маги. Уже в наш час у нашому храмі вшановуються реліквії святого Антонія Падуанського, святого отця Піо і святої Джанни Беретти Молла.

Антоній Падуанський – це один з перших братів, які вступили в орден святого Франциска. Антоній народився в Португалії у 1195 році. Спочатку він належав до ордену регулярних ка­но­ніків. Але, вражений свідченням перших фран­цисканських мучеників, перейшов до фран­цисканців. В ордені він став великим про­повідником і викладачем теології для братів. Останні роки він провів у Падуї (Італія). Помер 13 червня 1231 року. Святість життя, ревність
у проголошені Євангелія, численні чуда зробили його одним з найбільших святих Середньовіччя. У нашому храмі проходить щотижневий (щовівторка) молебень вшануванням мощів святого Антонія.

Образ святого Антонія історично перебував в одному із бокових вівтарів нашого храму. Сьогодні в нашому храмі, в ніші у стіні головного вівтаря, з лівого боку, знаходиться фі­гура святого Антонія. Крім того, святому Анто­нію присвячений вітраж, який знаходиться в коридорі монастиря, що веде до органного балкону.

Святий отець Піо або Падре Піо, капуцин, – це святий XX століття. У добу, коли людство захопилося досягненням людського розуму, у час технічного прогресу і розвитку науки, Бог вирішив показати свою присутність у світі через чудотворця – падре Піо. Він народився у південній Італії в містечку П’єтрельчіна у 1887 році. Через слабке здоров’я він провів практично все життя у гірському містечку Сан Джованні Ротондо. Падре Піо славився містичними досвідом – на своєму тілі він носив стигмати, тобто рани Христа на руках, ногах і боку. Крім цього, мав інші надприродні здібності – читав у сумліннях людей, міг бути одночасно у кількох місцях... Однак святість його полягала не стільки у надзвичайних проявах, скільки у любові до людей (він сповідав по багато годин на день, відкрив сучасну лікарню) та послухові Церкві. Помер 22 вересня 1968 році. Був проголошений блаженним у 1999 році Папою Йоаном Павлом II, а 16 червня 2002 року – свя­тим. У нашому храмі молебень із вшануванням мощів отця Піо проходить кожного 23 числа місяця. Крім мощів, у нашому храмі на правій задній колонні, біля сповідальниці, висить ікона святого отця Піо.

Свята Джанна Беретта Молла – це ще одна свя­та нашого часу. Вона народилася 4 жовтня 1922 року в Мілані (Італія). Вона була заміжня і ма­ла чотирьох дітей. Коли Джанна була вагітна четвертою дитиною, виявилося, що у неї в матці – пухлина. Вона вирішила рятувати дитину, тому погодилася на хірургічне втручання, яке дава­ло шанс дитині, але несло великий ризик для неї самої. Дитина щасливо народилася, а Джан­на померла через тиждень після родів. Папа Йоан Павло II 16 травня 2004 року зачи­слив її до лику святих. Мощі святої Джанни привез­ла до нашої парафії у червні 2006 року дочка святої – Лаура Молла.

У нашій парафії кожного 2 числа місяця відбувається молебень з вшануванням мощів святої Джанни Беретти. У цей день особливим чином молимося за всіх вагітних.

Святі історичного головного вівтаря

Історично на центральному місці головного вівтаря нашого храму знаходилася ікона Пресвятої Діви Ангельської. Нижче було мен­ше зображення Ісуса Христа Милосердного, дуже шанованого вірними. Сьогодні копія ікони Ісуса Христа Милосердного, намальованого за вказів­ками святої Фаустини Ковальської, знаходиться у боковому вівтарі західної сторони, ближче до головного вівтаря.

Після пожежі у парафіяльному єзуїтському храмі в 1778 році парафія була перенесена до ка­пу­цинської святині. Центральне місце в голов­но­му вівтарі тоді зайняла врятована з погорілого хра­му чудотворна ікона святої Анни, матері Пресвятої Діви Марії і бабусі Ісуса Христа. Піс­ля того, як парафія була у 1803 перенесена до до­мініканського храму, туди була перенесена також ікона святої Анни. 17 січня 1804 року капуцини помістили на центральному місці ікону Христа Милосердного, а на її місце – ікону Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Після ліквідації російською владою домі­ні­канського храму у 1832 році парафія повернулася до капуцинського храму, а разом з нею – чудотворна ікона святої Анни. Документи свідчать про те, що урочистість святої Анни у капуцинському храмі живо відзначалася вірними і в XX столітті, аж до закриття храму у 1961 році.

На стіні головного вівтаря також історично зна­хо­дилися зображення двох засновників нашого мо­насти­ря – Людвіка Каліновського і його дружини Єлизавети, а також зображення Ісуса Христа, святого Франциска і святої Клари з сестрами.

Святі історичних бокових вівтарів

У свідоцтві про освячення нашого храму, яке відбулося 18 лютого 1761 року, є опис того, яким свя­тим були присвячені бокові вівтарі: Пресвя­тій Діві Марії і святій Анні, святому Людовіку
і святій Єлизаветі, святому Феліксу і Яну Непомуку, Антонію Падуанському і святому Роху. Згодом у бокових вівтарях були зображення святого Івона з Бретані та святої Текли.

Святий Людовік – це король Франції Людовік IX (1214-1270 рр.), один з перших мирян, що належав до Францисканського Ордену Світських. Вписався в історію як спра­вед­ливий і святий володар. Помер у Тунісі під час восьмого хрестового походу. Він став пер­шим французьким королем, проголошеним свя­тим Католицькою Церквою. Є одним з головних святих покровителів Францисканського Ордену Світських.

Свята Єлизавета Угорська (1207-1231) – це також покровителька Третього Фран­ци­сканського Ордену. Вона була дочкою угорсь­кого короля Андрія II. З політичних міркувань була видана заміж за Людовіка IV, ладграфа Турингії. З ним вона мала трьох дітей. За згодою чоловіка робила щедрі пожертвування убогим і жила скромним життям, натхненна прикладом свя­того Франциска і святої Клари. Її чоловік помер під час хрестового походу, після чого її разом з дітьми вигнали з замку. Їй пропонували нове вигідне подружжя, проте вона склала обіти перед францисканцями, що зрікається власної волі і що буде служити убогим і хворим. Слу­жачи їм, вона захворіла і померла 17 листопада 1231 року у 24 роки. До лику святих її возніс Папа Григорій IX.

Святий Фелікс з Канталіче (1515-1587) – це капуцин, який більшу частину свого життя провів у Римі. Він збирав милостиню для мона­стиря – хліб, вино й олію. Значну частину зібра­ної милостині роздавав убогим і нужденним. Був другом іншого святого, що проживав тоді у Ри­мі, святого Филипа Нері, та був великим другом дітей, яких помазував олією, що призначалася для лампадки біля Пре­святих Дарів. У спомин святого і його святого звичаю 18 травня єлеєм святого Фелікса помазують дітей.

Ікона святого Фелікса після повернення капуцинів до Вінниці у 1992 році була наново намальована і поміщена у боковий вівтар захід­ного крила, ближче до виходу. Проте після пере­не­сення до храму останків отця Серафима Кашуби ікону перенесли до житлових приміщень нового капу­цинського монастиря (на стіні сходів).

Святий Ян Непомук (1350-1393 рр.) народився у Чехії і був священиком при кафедральному соборі у Празі. Був сповідником королеви Софії Баварсь­кої, дружини Вацлава IV, короля Герма­нії і Чехії. Король у поривах ревнощів хотів ви­пи­тати у Яна Непомука, чи не зраджує його дру­жи­на. Відмова священика розголошувати таємницю сповіді викликала його великий гнів. Спочатку король ув’язнив його і піддав тяжким тортурам, та, не дізнавшись нічого, наказав вто­пити його у річці Влтаві. Ян Непомук був про­голошений святим у 1719 році. Є покровителем сповідників. Вінницькі капуцини особливим чином вшановували цього святого, адже сповідь була одним із головним пріоритетів в їхній пастирській діяльності. Крім ікони у боковому вівтарі, Янові Непомуку був поставлений пам’ятник, який стояв на постаменті у дворику перед храмом у західній частині.

Святий Рох (1259-1327) народився у Монтпельє (Франція) у родині губернатора міста. Коли йо­му виповнилося 20 років, він роздав все своє майно убогим і вирушив у паломництво до Рима. Дізнавшись, що в Італії вирує епідемія чуми, по­чав ходити по країні і служити хворим, вилі­ко­ву­ючи багатьох молитвою і хресних знаменням. Через деякий час він захворів сам, його було ви­гна­но з міста. У лісі, коли святий майже вмирав з голоду, йому почав приносити хліб собака одно­го дворянина. Видужавши, Рох повернувся до своєї батьківщини. Його звинуватили у шпи­гун­стві і кинули до в’язниці, де після п’яти років ув’язнення він помер. Простий люд вшановував свя­того Роха як святого практично від самої його смерті. Проте офіційно його культ був за­тверджений Папою Урбаном VIII у 1629 році. Вінницькі капуцини багаторазово служили хворим на чуму, тому вшановували покровителя хворих, святого Роха, особливим чином. Крім того, що йому був присвячений один із бокових вівтарів, у дворику перед храмом на його честь був поставлений монумент на п’єдесталі.

Святий Івон (Іво) з Бретані (1253-1303 рр.) є по­кровителем юристів. Він народився у Бре­та­ні (північна Франція). Вчився у паризькому університеті, де здобув юридичну освіту. Після завершення навчання був церковним юристом. Належав до Францисканського Ордену Світсь­ких. Впродовж усього свого життя він захищав убо­гих і скривджених, так що його звали «адво­ка­том бідняків». Жив дуже скромно, у власному до­мі влаштував шпиталь, лазню, притулок для си­ріт і найубогіших людей. Святий помер у рід­ній Бретані. На надгробному камені викар­бо­ва­но: «Святий Іво був бретанцем, адвокатом, але не гра­­біжником, що викликало здивування на­ро­ду». У червні 1347 року Папа Климент VI за­чис­лив йо­го лику святих. Святий Івон є по­кро­вителем Бре­тані і юристів, а також опі­куном убогих, сиріт і вдів.

Свята Текла – це свята з кінця першого, почат­ку другого століття. Про її життя розповідає апо­криф. Згідно з ним вона жила в Іконії і була заручена з одним багатим юнаком, але, почувши проповідь Павла, вирішила у своєму серці присвятити своє життя Христу. Юнак подав у суд Павла за те, що він забороняє дівчатам ви­ходити заміж згідно з іконськими законами. Павла ув’язнили. Його відвідала Текла, за що була приречена на спалення у міському театрі. Проте цьому завадив сильний дощ. Павла і Теклу було вигнано з міста. В Антіохіїї дівчина сподобалась одному з сирійських правителів. Відмова святої стала причиною оголошення смертельного вироку. Її знову привели до місь­кого театру і кинули до диких звірів. Чу­дес­ним способом вона була знову врятована і звіль­нена. Після цього Текла вела пустельницьке жит­тя і за­кінчила свій життєвий шлях у сирійському містечку Маалюла. Там зараз є монастир, який носить її ім’я. Праворуч від центрального вівтаря у головній наві був боковий вівтар, присвячений святому Каєтану.

Святий Каєтан (1480-1547 рр.) народився у Віченці (Італія). Він був засновником ордену театинів, які піклувалися про хворих й убогих. У часи реформації цей орден разом з орденом єзуїтів і капуцинів долучився до оновлення чернечого життя та духовного життя духовен­ства й вірян. Святий Каєтан відомий сво­єю побожністю до Дитятка Ісуса. У 1547 році в Неа­по­лі вибухнула громадянська війна. Святий Каєтан попросив Господа Бога, щоб він прий­няв йо­го життя як жертву примирення. І так сталося, 7 серпня 1547 року він помер. Папа Климентій X у 1671 році проголосив його святим Католицької Церкви.

Святі дворика перед храмом

До 1930 року перед нашим храмом був досить великий дворик, який був оточений двохметро­вим муром. У мурі були зроблені ніші, в яких на тин­ку були намальовані 14 стоянь хресної доро­ги, а також зображення дванад­цятьох Апостолів і святого Онуфрія, що виходив з печери.

Святий Онуфрій – це єгипетський свя­тий та пу­стельник, один з Отців Церкви. Жив у єги­пет­ській пустелі у III ст. Він так любив Єв­ха­рис­тій­ного Ісуса, що бажав причащатися в пустелі щодня. Господь зробив чудо своєму вірному слузі: два ангела щодня приносили Онуфрієві святе Причастя у його печеру, де він суворо постив і молився аж до свого святого відходу по небес­ну винагороду. Вшановування святого Онуф­рія швидко поширилося на христи­янсько­му Сході, а після хрестових походів – також і на Заході.

У центрі дворику на п’єдесталі стояла фігура свя­то­го Роха, біля храму з західного боку, також на п’єдесталі, була фігурка святого Яна Непому­ка, а зі східного боку – святого Франциска. До­ку­менти говорять про те, що тут був також цвинтар.

Святі, які вшановуються сьогодні в нашому храмі

Якщо подивитися на фасад храму, то на бокових крилах можна побачити фігури святого Франциска – зі західного боку та святої Клари – із східного. Над дверима є фігура Пресвятої Діви Марії з Ісусом на руках. Праворуч від входу до храму розміщено пам’ятник святому Папі Йоану Павлу II.

Святий Франциск (1181-1226 рр.) народився в Ассізі (Італія) в родині купця. Після невдалого походу на війну його серця торкається Божа бла­годать, і він починає радикально жити єван­гель­ським життям. Своїм радикалізмом він запалив серця товаришів, які пішли слідом за ним. Таким чином народився францисканський орден асізьких покутників, які згодом стали зватися орденом Братів Менших. Незабаром за участі святої Клари народилася також жіноча гілка францисканства, а потім до францисканського руху долучилися і світські, які утворили так званий Францисканський Орден Світських.Святий Франциск своїм святим життям відновив середньовічну Церкву і став одним з найбільших святих Католицької Церкви, який до сьогодні надихає вести радикальне євангельське життя. Капуцини є духовними синами святого Франциска, їхній орден є плодом реформи Ордену святого Франциска у XVI столітті.

Свята Клара (1194-1253 рр.) народилася в Ассі­зі, жила у часи святого Франциска. У 1212 році, натхнена прикладом святого Франциска, вирі­ши­ла вести радикальне євангельське життя у закри­тому монастирі. Таким чином дала початок ново­му ордену. Вона прожила 42 роки в мона­сти­рі Сан Дам’яно в рідному Ассізі. До неї долу­чилися деякі ассізь­кі жінки, її мати та сестри Агнеса і Беа­трі­че. Через два роки після смерті вона була зачислена до лику святих Папою Олександром IV у 1255 році.

Святий Йоан Павло II (1920-2005 рр.) – це перший Папа слов’янин, поляк. Кароль Вой­тила народився у Вадовіцах (Польща). Як кра­ківський архієпископ 16 жовтня 1978 року був обраний Папою. Він обрав собі ім’я Йоан Павло II. Перші слова його проповіді звучали так: «Не бійтеся! Відкрийте навстіж двері для Христа!». Відомий тим, що розпочав палом­ництва по всьому світу. У 2001 році він був в Україні. Йоан Павло II посприяв віднов­ленню Като­лиць­кої Церкви у сучасному світі. 13 травня 1981 року за його діяльність на нього було скоєно невдалий замах. Зустрівся з вели­чезною кількістю людей, на­пи­сав багато церковних документів, став іні­ці­атором Всесвітніх Днів Молоді. Одним сло­вом, був пророком нашого часу. Помер 2 квітня 2005 року. Одразу після смерті розпочався беа­ти­фікаційний процесс, який завершився про­го­лошенням його блаженним 1 травня 2011 року. До лику святих його зачислив Папа Франциск 27 квітня 2014 року.

Пам’ятник Йоану Павлу II подарував вінницькій па­ра­фії польський консул у Вінниці пан Кшиштоф Свідерек. Урочисте відкриття відбулося 16 жовт­ня 2010 року, у 32-другу річницю обрання Папою кардинала Кароля Войтили.

У храмі на стіні головного вівтаря красується ікона Пресвятої Діви Марії Ангельської. Над нею зверху – копія ікони Пресвятої Діви Марії з Куткора. Куткір – це місцевість у сьогоднішній Львівській області. Там був істо­рич­ний капуцинський монастир. Ікону Діви Марії вивезли до Польщі після ліквідації мо­настиря у 1944 році. Сьогодні вона в Сендішові Малопольському, де капуцини Краківської провінції мають новіціат. Капуцини, які при­їхали працювати в Україну, мали особливу поша­ну до цієї ікони, адже перед нею неодно­разо­во молилися про зміну ситуації в Радянсь­кому Союзі. З вдячності за вислухані молитви капу­цини помістили в головному вівтарі копію Богородиці з Куткора.

У нішах біля ікони головного вівтаря знаходяться фігурки святого Антонія Падуанського і святого Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії й Опікуна Ісуса.

Там, де були бокові вівтарі, сьогодні знаходяться ікони Пресвятої Діви Марії Неустанної Допомоги, святого Франциска та Ісуса Христа Милосердного. У західній частині храму, біля входу, на місці бокового вівтаря, знаходиться місце поховання останків Божого Слуги отця Серафима Кашуби.

Серафим Кашуба (1910-1977) народився у Львові у 1910 році. Вступив до ордену капуцинів і був рукоположений у священики в 1933 році. З 1939 року працює на Волині. Був свідком волинської трагедії 1943-1944 років. У рамках так званої «репатріації» мав можливість поїхати до Польщі, проте вийшов з поїзда і залишився у Радянському Союзу аж до кінця жит­тя. Спочатку працював на Волині, у Рівному. Після заборони виконувати священицьке служіння став «Божим волоцюгою», мандрівним апостолом Радянсь­кого Союзу. Деякий час працював у Казахстані. Своє життя закінчив у Львові в 1977 році. Його поховали на Янівсь­кому цвинтарі.

2 грудня 1991 року розпочався беатифіаційний процес отця Серафима. 17 листопада 2010 року за дозволом духовної і світської влади останки отця Серафима були ексгумовані і перевезені до він­ницького капуцинського храму, де і спо­чи­вають по сьогодні.

Літанія до Святих нашого храму