Історія капуцинів у Вінниці
РІЧ ПОСПОЛИТА
23 VII 1744 – староста міста Вінниці, полковник Людвік Калиновський, звертається до польської кустодії капуцинів з офіційним проханням прийняти його пропозицію щодо фундації монастиря капуцинів у Вінниці.
18 X 1744 – кустодія капуцинів позитивно відповідає на пропозицію Калиновського.
9 V 1745 – луцький єпископ Францішек Кобельский дає дозвіл на фундацію монастиря капуцинів у Вінниці.
14 VI 1745 – генеральна капітула кафедрального собору зі свого боку схвалює фундацію монастиря капуцинів у Вінниці.
14 X 1745 – у свято Воздвиження Всечесного Хреста відбувається урочисте закладення наріжного каменя майбутнього храму і монастиря та освячення хреста.
18 VI 1746 – кустодія капуцинів призначає перших капуцинів для оселення у Вінниці. Ними стали: о. Францішек Султовський (1702-1754), настоятель; о. Езекіїл Йохім (1716-1772), проповідник; брат монах Филип Сьвєнціцький (1722-1755).
21 IX 1746 – близько 16.00 перші вінницькі капуцини разом з фундаторами: Людвіком Калиновським і його дружиною Єлизаветою, прибувають до Вінниці і оселяються у вінницькому замку.
1 VIII 1747 – відбувається освячення тимчасової каплиці на території майбутнього монастиря.
18 II 1761 – після закінчення будівництва храму (1760 р.) луцький єпископ Антоній Еразм Волович урочисто освятив капуцинський храм і монастир.
17 VIII 1778 – після пожежі в єзуїтській колегії та парафіяльному храмі, розташованому біля колегії, функції парафіяльного храму до 1803 року виконував капуцинський костел. До нього з погорілого парафіяльного храму був перенесений чудотворний образ святої Анни, який помістили у головному вівтарі. Настоятелем вінницької парафії залишався дієцезіальний священик, капуцини були його вікаріями.
15 V 1791 – у Вінниці святкували прийняття конституції Речі Посполитої, ухваленої 3 травня 1791 року. З цієї нагоди о. Венанти Ванькович (1747-1791) виголосив полум’яну проповідь.
«18 вересня ми здорові й щасливі прибули до Господнього Виноградника, тобто – до Вінниці. Не зможу описати я люб’язності по відношенню до нас. Отже, з трьох запропонованих нам місць, ми вибрали місце за валами, біля дороги, що веде до Летичева, достатньо зручне для монастиря, костелу і клаузури,» (з листа о. Станіслава Дузюка, уповноваженого до вибору місця під монастир у Вінниці, до кустоша)
РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
7 IV 1793 – Андрій Гудович, генерал-майор російських військ, прочитав у храмі капуцинів перед земляками воєводства маніфест цариці Катерини II, який приєднував брацлавське воєводство до складу Російської імперії. Вінниця тепер належала до Подільської губернії.
1795 – цариця Катерина II цілковито нищить тодішній адміністративний поділ римсько-католицьких дієцезій, а саме ліквідує Луцьку дієцезію, до якої тоді належала Вінниця. Вінниця ненадовго була включена до новоутвореної Летичівської дієцезії. Після указу імператора Павла I (1798) була відновлена Кам’янець-Подільська дієцезія, її межі були окреслені кордонами Подільської губернії. Відтоді Вінниця входить до складу цієї дієцезії.
18 X 1803 – Кам’янець-Подільський єпископ Ян Дембовский (1729-1809) наказує перевести вінницьку католицьку парафію з капуцинського храму до домініканського.
1808-1811 – капуцини з вінницького капуцинського монастиря працюють в Одесі, служачи іноземним католикам.
19 VI 1826 – у Вінниці розпочинається Великий Ювілей, оголошений Папою Левом XII. Цей ювілей мав розпочатися на початку століття і відзначити 1800 річницю від народження Христа, проте «не було змоги це зробити через страшенно складні часи». Тому Папа оголосив цей ювілей 24 V 1825 спочатку для Рима, а потім розширив святкування на весь світ. У Вінниці Великий Ювілей святкували 19-27 липня 1826 року за участі єпископа Францішека Мацкевича. Велика процесія починалася від капуцинського храму.
20 X 1832 – після повстання поляків проти Російської імперії 1830-1831 (Листопадове повстання) царська влада розпочинає репресії проти католицьких монахів. Закриваються монастирі, в тому числі й капуцинські. Після ліквідації капуцинського монастиря у Дунаївцях монахи переїжджають до монастиря у Вінниці.
16 VIII 1832 – російський імператор Миколай I своїм указом ліквідовує вінницький домініканський монастир. Невдовзі домініканський храм замінили на православний кафедральний собор. Католицька парафія знову повернулася до капуцинського храму.
11 II 1888 – російський імператор Олександр III ліквідовує вінницький капуцинський монастир.
«Витай, дню смутку й гіркоти! 11 лютого 1888 р. серце найдорожчої матері – Руської провінції ордену братів менших святого отця нашого Франциска капуцинів, пробив меч болю, тому що був виданий жорстокий наказ імператора, котрий в останні дні й роки навів нещастя і смуток в околицях вінницького монастиря» (отець Казимір Новіцький, останній провінційний вікарій Роксоланської провінції капуцинів)
ВІД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
5 VI 1866 – російський імператор Олександр III ліквідує Кам’янець-Подільську дієцезію. Всю її територію включено до Луцько-Житомирської дієцезії.
11 II 1888 – цар Олександр III ліквідує вінницький капуцинський монастир.
1888-1895 – настоятелем вінницької парафії залишається капуцин, останній провінційний вікарій Роксоланської провінції капуцинів, отець Казимір Новицький (1837-1898).
1895-1913 – з 1895 року настоятелями вінницької парафії працюють дієцезіальні священики. Першим з них був декан Станіслав Радлінський.
1913-1930 – з 1913 року настоятелем вінницької парафії був вікарій отця Станіслава Радлінського священик Ян Левінський (1871-1952). 18 січня 1930 року отець Левінський був засуджений до смертної кари, яка була замінена на 10 років таборів. Після року таборів він виїхав до Польщі в рамках польсько-радянської угоди про обмін політичними в’язнями. До війни і під час неї працював на Волині. Потім переїхав до Польщі, помер у Лодзі 27 травня 1952.
16 V 1920 – під час наступу польських військ на Київ до капуцинського храму прибув маршалек Юзеф Пілсудський. У його намірах отець настоятель Ян Левінський звершив Месу.
1922 – радянська влада під приводом допомоги голодним вчинила грабунок цінностей вінницького капуцинського храму.
1932 – будинок храму офіційно був переданий під авіаклуб.
1931 – була ліквідована релігійна громада вінницьких католиків.
1933 – в рамках розширення Поштової вулиці (сьогоднішня Соборна) влада демонтувала мури перед входом до храму.
1941 – влітку Вінницю зайняли німці, які дозволили католикам заново відкрити капуцинський храм для парафіяльного життя. Меси звершували військові капелани угорського і словацького походження.
15 IX 1945 – радянська влада повторно реєструє католицьку громаду при капуцинському храмі.
1948-1959 – влада реєструє вінницьким настоятелем отця Марцелія Високінського (1884-1959), колишнього єзуїта, який довгий час працював у східному обряді. До самої смерті він практично самотужки служив вірянам міста і області.
20 IX 1960 – капуцинський храм був переданий товариству «Знання» під лекторій атеїзму. Перебудова храму відбулася у 1961 році. У підвальних приміщеннях храму і монастиря було облаштоване атомне бомбосховище.
«Капуцинський храм для мене є місцем особливим, бо у цьому храмі я прожила 5 років. Після війни у 1920 році мені там дав притулок отець Ян Левінський. Мої дитячі очі бачили, як у 1922 році більшовики обдирали позолочену бляху із зображення Богородиці, що знаходилася над головним вівтарем, і відбирали все, що нагадувало золото» (Роза Зелінська, монахиня)
СУЧАСНА ІСТОРІЯ
1989 – у березні група вірян з Вінниці поїхала у Москву і впродовж трьох місяців пікетувала будинок відділу у справах релігій при Кабінеті Міністрів Радянського Союзу, вимагаючи повернення віруючим католикам хоча б одного з вінницьких католицьких храмів.
12 II 1990 – обласна влада зобов’язала міську владу у першому півріччі року передати храм вірянам, так і сталося.
7 VII 1990 – після демонтажу бетонного покриття, яке ділило храм на поверхи, храм був наново освячений. Освячення здійснив єпископ-помічник Гнєзнєнської дієцезії (Польща) Єжи Домбровський.
16 I 1991 – Папа Йоан Павло II відновив Кам’янець-Подільську дієцезію, призначивши правлячим єпископом Яна Ольшанського. У склад дієцезії входять Хмельницька і Вінницька області.
6 X 1992 – повернення капуцинів до Вінниці. Єпископ Ян Ольшанський призначив першим настоятелем після повернення капуцинів отця Станіслава Падевського. Вікаріями парафії стали отець Юстин Русін та отець Блажей Суска.
13 IV 1995 – Папа Йоан Павло II призначає отця Станіслава Падевського єпископом-помічником Кам’янець-Подільської дієцезії. Настоятелем вінницької капуцинської парафії призначено отця Юстина Русіна.
17 V 1999 – відбувся перший органний концерт на відреставрованому органі, який раніше був брутально знищений. Після того, як парафії було передано практично брухт органу, інструмент воскресила польська фірма під керівництвом органмейстра Єжи Куклі, який зіграв перший концерт.
2001-2002 – за сприяння ордену капуцинів і при великій підтримці парафіян були викуплені перші келії у вінницькому капуцинському монастирі. На першому поверсі монастиря від вулиці Соборної розмістилась канцелярія, бібліотека, кімната для бесід і два катехетичні класи. Згодом були викуплені також келії на другому поверсі одного крила монастиря і приміщення, де колись містилась монастирська кухня і трапезна.
17 XI 2010 – у бічній каплиці храму поміщені мощі Слуги Божого отця Серафима Кашуби, капуцина, мандрівного пастиря Радянського Союзу.
4 IV 2015 – на Пасху, перед нічним богослужінням, влада області і міста в рамках відновлення історичної справедливості, оголосила про передачу у власність парафії храму і парафіяльних приміщень по вул. Соборній, 12.
21 IX 2016 – святкування ювілейних урочистостей. Богу подяка за 270-ту річницю прибуття капуцинів до Вінниці (1746), за 270-ту річницю освячення наріжного каменя храму (1745), за 250 річницю освячення храму і монастиря (1761), за майже 25 років нової присутності капуцинів у Вінниці (1992)
«В Ім’я Боже! 6 жовтня 1992 року єпископ Ян Ольшанський, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії призначив настоятелем отця Станіслав Падевського, а також призначив для душпастирської допомоги отця Юстина Русіна і отця Блажея Суску». (Перший запис у новому літописі, 1992).