ЖИТТЯ ПАРАФІЇ

          

       Богослужіння                   Оголошення                      Спільноти

Капуцинський стиль

Дорогі брати і сестри!

Автор: Olga on . Posted in Загальні

19731964 544429012614352 5268630771740125533 n7 липня 1990 року відбулося нове освячення нашого храму. Ми хотіли би ще раз розповісти Вам про ці події.

Наш храм комуністична влада двічі позбавляла сакрального вигляду. Перший раз у тридцяті роки, перед війною, коли наш храм був перетворений на школу льотчиків. Другий раз - у 1961 році, вже після смерті отця настоятеля Марцелія Високінського, коли комуністична влада спотворила вигляд храму і зробила з нього лекторій атеїзму. Віруючі Вінниці облаштували для релігійних потреб каплицю святого Франциска, що знаходилася недалеко від місця поховання отця Марцелія, на Кореї, по вул. Добролюбова. Вірні добивалися повернення принаймні одного з трьох католицьких храмів у центрі Вінниці.

У травні 1989 р. група вірних (близько 35 осіб) поїхала до Москви і протягом трьох місяців пікетувала будинок Комітету у справах релігій при Раді Міністрів СРСР. Пікетуючі оголосили голодування, запросивши представників іноземних і радянських засобів інформації. Центральне телебачення неодноразово показувало пікетуючих, брало в них інтерв’ю. Мали місце звернення в газету «Правда», до Генерального прокурора Радянського Союзу, до Центрального Комітету комуністичної партії України. Відбулася зустріч з народним депутатом Радянського Союзу від м. Вінниця В.С. Бавулою.

19732242 544429805947606 773292235797838591 nОтець Владислав Халуп’як 29 червня 1989 року звернувся з петицією до Папи Йоана Павла II від імені парафіян (підпис під петицією поставили 1550 людей), також і тих голодуючих у Москві, щоб він попросив у Горбачова, генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу, про втручання у справу повернення одного з вінницьких католицьких храмів. Горбачов у 1985 році розпочав процес «перебудови» Радянського Союзу, оголосив «гласність» у висвітленні подій в країні. 1 грудня 1989 року Горбачов зустрівся в Римі з Папою Йоаном Павлом II.

12 лютого 1990 р. обласна влада у Вінниці зобов’язала міську владу протягом першого півріччя передати костел вірним. І так сталось. Відразу почали розбивати бетонне перекриття, було також розібрано дерев’яне перекриття, зроблене на висоті карнизу, стесаного тоді, коли храм переробляли під лекторій.

Так про ці події згадує одна з парафіянок: «Отець Владислав запропонував ходити молитися почергово до трьох храмів. Однієї неділі ми молилися біля архіву (єзуїтський храм). По закінчені молитви, коли люди вже розходилися, під’їхав «чорний ворон» і люди, які вийшли з нього, схопили молодого хлопця і взяли попід руки і намагалися його запроторити до автомобіля. Проте цей хлопець був сильний, він вперся ногами об автівку і почав кричати. Парафіяни почули крик і швидко прибігли та оточили міліційне авто. Один з парафіян вихопив у міліціонера документи і сказав, що не отримає документи, доки не приїде начальник міліції Камінський. Після того випадку наша велика делегація відважних пішли на прийом до Камінського, і він пообіцяв нам, що більше такого не повториться. Але їм не можна було йняти віри, тому отець Владислав сказав нам молитися біля лекторія (капуцинський храм), оскільки тут це можна було робити на виду у людей.

У Москві у той час були постійно люди, а також до них на вихідні приїжджали інші парафіяни, дехто брав відпустки, щоб бачили, що нас багато. Також отець Владислав домовився з кореспондентом з-за кордону, щоб висвітлювали ці події. Саме в той час проходив останній з’їзд комуністичної партії Радянського Союзу. Наша маленька делегація їздила на зустріч з депутатом із Вінниці Балогою. У ті часи, коли збиралося декілька людей, тут же появлялася міліція, здавалося, що кожний камінчик прослуховується.

У Москві наші люди голодували, а у Вінниці парафіяни щонеділі після Служби Божої йшли з каплички святого Франциска на молитву до лекторія. Міліція постійно нам не давала спокійно молитися. У робочі дні ми відвідували можновладців з проханням повернути один з трьох храмів (єзуїтський, домініканський чи капуцинський). Відбувся навіть один візит до пам’ятника Леніна. Ми в душі зверталися виключно до Бога, а владі говорили, що Ленін казав про те, що релігія не є забороненою в Радянському Союзі, тому ми просимо повернення одного з храмів. Звичайно, що було багато міліції, співробітників КДБ, які винюхували організаторів, проте це їм не вдалося, бо з нами завжди був Бог!

Наступила осінь 1989 року. Людей з Москви вже забрали, а тут на місці продовжувались недільні молитви на сходах. Люди вже зневірились, їх ставало дедалі менше, огортав відчай. І ось однієї неділі ми молились як завжди на сходах, і тут приходить отець Ярослав Ґіжицький, швиденько став на коліна перед дверима і сказав нам ставати на коліна разом з ним і молитися. Він додав: «Я зараз як посвячу ці двері, то замки повідлітають!» Це був крик душі. Він посвятив двері і зник. А ми далі молилися як ніколи.

Дуже скоро після цього освячення, десь через тижня, коли на Добролюбова правилася Служба, прийшов уповноважений по справах релігії Мотренко і оголосив про рішення виконкому про повернення храму. Додав: «Я не знаю, чи ви будете раді». А ми були буже раді і вдячні Богу».

Ось ще одне свідчення, авторства Гелени Дефтелінської: «Хай буде слава і честь Всемогутньому Богу за усі ті великі діла, які Він вчинив для нашої вінницької парафії. Коли ми кожної неділі приходили до сходів храму, то співали пісні і молилися Розарієм, Літанією до Пресвятої Богородиці, благаючи Господа, щоб змилосердився над нами і вислухав наші покірні благання. Діти укладали з квітів перед храмом знак хреста. До нас ставилися як до злочинців, що порушують публічний порядок. До нас викликали міліцію, яка неодноразово застосовувала до нас силу. Ми неодноразово чули слова: «Ви ніколи не дочекаєтесь, щоб вам віддали храм у центрі міста. Це наш музей атеїзму». Але те, що неможливе у людей, можливе у Бога. Господь змилосердився над нами, і нам віддали нашу улюблену святиню».

7 липня 1990 р. відбулася урочистість поновного освячення храму Пресвятої Діви Марії Ангельської. Урочистість розпочалася процесією, яка вирушила з каплиці святого Франциска до капуцинського храму. На урочистій Службі Божій головував єпископ Єжи Домбровський, заступник секретаря Єпископату Польщі, разом з ним співслужив єпископ помічник Перемишльської дієцезії Едвард Бялогловський. Декілька слів про цих єпископів.

Єжи Домбровський (1931-1991) - єпископ-помічник Гнєзненської дієцезії, починаючи з 1982 року. Під час реконсекрації був головним служителем. На жаль невдовзі, 14 лютого 1991 року, загинув в автомобільній аварії. Вічне спочивання дай йому, Господи!

oswiaczennia3Едвард Бялогловський, нар. у 1947 р., від 1987 року єпископ-помічник Перемишльської дієцеції. На нашій урочистості 7 липня 1990 року був співслужителем. Згодом, 25 березня 1992, року був призначений єпископом-помічником новоутвореної Жешовської дієцезії. Там до сьогоднішнього дня виконує єпископське служіння.

Крім того з єпископами співслужили також біля 50 священиків, а всіх присутніх було понад 5 тисяч людей. На урочистості прибули численні представники чернечих орденів, серед присутніх були також і капуцини: Станіслав Падевський і Казимір Ґузік.

Цікавинка. У ті дні газета «Комсомольське плем’я» надрукувала досить незвичну для газети такого типу статтю під назвою: «Відродження костьолу» в рубриці: «З місця події». Ось текст: «7 липня 1990 року о 12.30 відбулося освячення римсько-католицького костьолу. А перед цим урочиста процесія пройшла від старого костьолу до стін капуцинського. Очікувалось, що у Вінницю приїде нунцій (посланник Папи римського), посол Ватикану в Радянському Союзі. Соборну Службу проводив секретар єпископату Польщі єпископ Єжи Домбровський. Була відправлена Літургія, у якій брали участь представники чернецьких (монашеських) орденів, численні гості з інших міст та із-за кордону. Його екселенція єпископ Домбровський окропив присутніх і відновлений храм. Костьолу передано символічний ключ. []. Ввечері цього ж дня в капуцинському костьолі відбулася друга Служба Божа. С. Заполярний». У газеті також розміщені дві фотографії: одна з процесії, а друга показує людей і великий плакат перед входом до храму: «Христос переміг. 1961-1990».

Єпископ Едвард Бялогловський, безпосередній учасник реконсекрації, на ювілейні урочистості повернення капуцинів до Вінниці написав наступне: «Шановний отче гвардіане! Сердечні вітання з Жешова. Я дякую за інформацію про ювілей 25-річчя повернення отців Капуцинів до Вінниці, а також про 270-у річницю присутності отців капуцинів у Вінниці. Я з радістю згадую той день (реконсекрації храму 7 липня 1990), коли ми почергово з отцем єпископом Єжи Домбровським несли Пресвяте Таїнство з каплиці, що знаходиться на окраїні міста, до поверненого храму. На чолі процесії йшов Хрест, а за ним отець Владислав Ванагс керував рухом і затримував транспорт, також трамваї і тролейбуси, і кричав подорожуючим: «Христос воскрес!Люди зі здивуванням дивилися на релігійну процесію.

А потім була Служба на площі, і море людей, які молилися, у тому числі також паломники з Польщі, особливо представники «Солідарності» з Кельц. Після завершення Євхаристії відбулося молитовне чування. Отець Ярослав, христусовець, музично талановита людина, разом з молоддю співали євангельські пісні польською і українською мовами. У певний момент майбутній єпископ Ян Ольшанський і отець Владислав Ванагс розплакалися. Я запитав їх, чому вони плакали. Отець Ян мені відповів: «Отче єпископе, сьогодні сталося чудо. Українці і поляки тримаються за руки, вони тримають у руках польські і українські прапори. До цього часу про це було б годі й мріяти! Сьогодні сталося чудо! Богу хай буде подяка!» Нехай це чудо триває й надалі. Будьмо разом з Богом як єдина Церква. Помагаймо один одному йти до святості. Нехай вас благословить Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Богородиця Діва Марія нехай огортає вас плащем своєї опіки!»

Ми висловлюємо особливу подяку отцю Владиславу за відважні дії у справі поверненні віруючим нашого, ми дякуємо всім відважним парафіянам, які ризикували заради цієї справи своїм життям, здоров'ям, свободою. Ми вдячні всім, хто молився і заносив крик пригнобленого Божого народу до вух Господа. Ми вдячні Богу за те, що Він ще раз споглянув своїм милостивим оком на це місце і наповнив Його своєю присутністю. Ми вдячні Христу, бо Він насправді переміг!

oswiaczennia 4

Приготування до Таїнств

Діти парафії

Історія парафії

о. Серафим Кашуба

Контактна інформація

Римсько-Католицька Парафія 
Пресвятої Діви Марії Ангельської 
вул. Соборна, 12 
21050 Вінниця 
Тел/факс: (0432) 67-10-13, +380678409395

Рахунок в УКРСІМБАНК: р/р 26009000002523 в АТ "УКРЕКСІМБАНК" м. Київ МФО 322313

Також ми маємо парафіяльну картку в ПРИВАТБАНК
5169 3305 1071 3842 (Парафія Пресвятої Діви Марії у Вінниці)

 

більше інформації >>>

Скринька для пожертв